Головна  / Статті

З історії української ляльки

Найдавнішими ляльками на Україні вважають фігурки з бивня мамонта та глиняні фігурки трипільської культури. Загалом, українські ляльки виготовлялись з різноманітних матеріалів: тканини, соломи, очерету, конопель, трави, кукурудзи.

Найдавніша лялька, яку знайшли на території України, була розміром 6,3 см, виготовлена з глини і походила з Ольвії. Можливо, ці ляльки і стали прототипами народних лялечок. Кожна місцевість має свої стилістичні особливості.

Це проявляється у формі, орнаментуванні, сюжетних уподобаннях, технології вироблення. Проте спільним завжди є прагнення створення об’ємних форм, а також відсутність дрібних та витончених деталей. Кожна епоха має свої особливості, але народна лялька завжди утримує у собі традиції. Найпростіший спосіб виготовлення ляльки – вузловий. Береться шматок білої тканини або хустка, начиняється ганчір’ям і зв’язується вузлом. Виходить голова – єдина об’ємна частина всієї ляльки. Умовно позначували обличчя. Голова перев’язується нитками в такий спосіб, щоб там, де має бути обличчя, утворився хрест.

За ритуальними віруваннями, коли зображення людини має лице, воно одухотворене, може заподіяти дитині зло. Тому обличчя найчастіше зображали у вигляді хреста або залишали порожнім. Згодом ляльку почали шити, а обличчя – малювати. Часто вона виглядала як немовля: полотняний валик-тільце обмотували іграшковими пелюшками. Існувало повір’я: коли дитина хворіла, треба було умисно виготовити ляльку й покласти біля дитини, щоб хвороба перейшла на іграшку. Коли хотіли знати, як складатиметься життя родини, спостерігали за малюками: якщо вони активно бавляться ляльками, можна очікувати поповнення, а коли показово нехтують – чекати біди.

Робили ляльок і з сиру. Але з часом іграшка з нього розтріскується, розсипається, змінює свій відтінок із приємного жовтувато-прозорого на темний і навіть пліснявіє. Українські іграшки не формували в дерев’яних формах (як, скажімо, поляки чи словени), а ліпили руками. Щоб сир набув пластичності, його спеціально виготовляли, перед самим процесом ліплення занурюючи в гарячу воду, а опісля – в соляний розчин. Награвшись такою забавкою, дитина могла нею залюбки поласувати. Найчастіше іграшки із сиру виготовляли перед храмовими святами і перед Великоднем. Були ляльки-мотанки. Беручи за основу лише невеликий моток ниток, майстриня перемотує його мотузочками та клаптиками тканин – і на очах з’являються нові персони – чи то поважні українські «панянки», чи то … сучасні модниці. Віддавна лялька-мотанка вважалася ритуальною – матері робити їх для своїх дітей, а нареченим дарували, щоб діти народжувалися. Сьогодні поряд із ритуальними та ігровими народними ляльками з’являються колекційні та сувенірні, виготовлені народними майстрами та професійними художниками.